Ю. В. Долбіна

Керівник відділення візуальної діагностики, ветеринарної клініки «Айболіт», м. Одеса.

Захворювання перикарда поширені негаразд широко, як патологія міокарда і клапанів серця. Проте практично з ними доводиться стикатися нерідко. Вони є однією з найпоширеніших причин правобічної серцевої недостатності.

Перикардит (pericarditis) – запалення вісцерального та парієтального листків перикарду. Зустрічаються ідіопатичний, геморагічний, сліпчовий (адгезивний), гострий ексудативний, хронічний, вірусний та бактеріальний перикардити. Ідіопатичний та геморагічний перикардити є захворюваннями неясної етіології. Перикардит проявляється ексудацією в порожнину перикарда, і це випот часто є геморагическим. Геморагії можуть бути ідіопатичними або вторинними (при новоутвореннях). Більшість кардіальних новоутворень розвиваються на поверхні серця або великих судин і часто є причиною перикардіального випоту. Серйозний перикардіальний випіт т (рис. 1) з тампонадою серця і правосторонньої серцевої недостатністю – це порушення, що найчастіше зустрічається у собак з серцевими новоутвореннями. Найбільш поширені з них – це гемангіосаркома правого передсердя та хемодектома або ектопічна тироїдо-карцинома основи серця, що безпосередньо в порожнині перикарду реєструють семиному. У кішок найчастіше реєструється лімфосаркома, яка вражає передсердя. При адгезивному перикардиті утворюються широкі спайки між парієтальним та вісцеральним листками перикарда, що надалі перешкоджають наповненню серця під час діастоли. У собак спайковий процес може розвиватися внаслідок інфекційного перикардиту або рецидивуючих крововиливів у перикард. При сліпчевому перикарді може спостерігатися та ж клінічна симптоматика, що і при плевральному випоті, проте його лікування є більш складним.

Механізм розвитку полягає в тому, що зростання тиску в перикарді залежить від швидкості випоту, від його кількості та від еластичності самого перикарда. Для прояву клінічних ознак при гострій перикардіальній геморагії достатньо 50–100 мл рідини. Коли піднімається перикардіальний тиск рівня діастолічного тиску у правих відділах серця, може наступити його тампонада. До тампонади призводять також потужні чи швидкі витікання. При тампонаді розвиваються ознаки правобічної серцевої недостатності. Також спостерігають серцеву недостатність з порушенням функції, що виганяє, що обумовлюється зниженням ударного об’єму правого шлуночка. Потім зменшується і ударний об’єм лівого шлуночка, і хвилинний об’єм серця з наступною компенсаторною тахікардією та підвищеним опором периферичних судин. Характерними клінічними ознаками є: при аускультації – приглушені тони, при перкусії – притуплений звук, застій крові у печінці та селезінці, анорексія, слабкість, асцит, задишка. При тампонаді серця виникає тахікардія, зниження артеріального тиску, застійні явища в легенях можуть не спостерігатися через перешкоду кровонаповненню правого відділу серця. При вдиху до лівого серця надходить мало крові, пульс зітхання слабшає – так званий парадоксальний пульс. Чим вище внутрішньоперикардіальний тиск, тим більше підвищується венозний тиск, набухають шийні вени. Наростають блідість, синюшність, збільшується печінка. Асцит настає раніше, ніж периферичні набряки. Хронічний перикардит нерідко розвивається поступово, спочатку з’являється невелика задишка, підвищена стомлюваність, проте в перикарді накопичується значна кількість рідини. Сліпчовий (адгезивний) перикардит клінічно проявляється по-різному, що залежить від локалізації та виразності спайкового процесу. Можлива задишка, сухий кашель.

Діагностика.

Встановлення діагнозу – перикардит засноване на результатах функціонального обстеження, клінічного, біохімічного аналізу крові, рентгенологічного, ехо – та електрокардіографічного досліджень (ЕхоКГ та ЕКГ). При рентгенографії грудної порожнини виявляють:

• округлення контурів серця;
• кардіомегалію;
• перикардіальний випіт.

При значному випоті на ЕКГ реєструється нормальний синусовий ритм, тахікардія, зниження амплітуди комплексів унаслідок ізолюючого ефекту оточуючої рідини, іноді виникає відхилення сегмента ST. Найбільш цінним діагностичним тестом є ЕхоКГ, яка дозволяє оцінити обсяг випоту, тампонаду серця, наявність пухлини, у тяжких випадках можна спостерігати колапс правого передсердя або шлуночка, зумовлений тиском усередині перикарду.

Диференціальна діагностика

Причиною перикардиту можуть бути пухлини, розрив лівого передсердя, перикардіальні кісти. Правошлуночкова недостатність розвивається при кардіоміопатії, міокардиті, пороках тристулкового та легеневого клапанів. Диференціальна діагностика заснована на результатах клінічного огляду, рентгенологічного дослідження, ЕхоКГ та ЕКГ. (рис. 2), ЕхоКГ (рис. 3) та ЕКГ

Лікувальна тактика

Проводять комплексну терапію з урахуванням лікування основного захворювання. Проводять етіотропну, протизапальну, симптоматичну терапію, а за необхідності – хірургічне лікування. Також призначають дієтотерапію. Перикардіоцентез показаний тоді, коли є значна кількість випоту. Місцем пункції є 6-7 міжребер’я зліва (ліва верхівкова область серця). Попередньо тварині проводять легку седацію. Область пункції готують за загальноприйнятими правилами хірургії (вибриють, обробляють антисептиками). Розчином лідокаїну проводять інфільтраційну місцеву анестезію шкірного покриву міжреберних м’язів в області наміченого проколу. Це крайня каудальна область ребра, де промацується пульсація серця (верхівка), не вище за рівень грудино-реберного зчленування. Проводять видалення рідини з подальшим дослідженням пунктату: виділення бактеріальної культури за підозри на інфекційний перикардит або цитологічне дослідження на наявність пухлинних клітин.

Лікарські засоби.

Лікування перикардиту полягає у проведенні етіотропної, патогенетичної та симптоматичної терапії. Етіотропне лікування найбільше ефективно при інфекційному перикардиті, зокрема бактеріальної природи, коли можливе застосування антибіотиків та інших антибактеріальних засобів. Коли встановлений мікроб-збудник, вибирають препарат найбільш підходящий за антибактеріальним спектром дії. Патогенетична терапія включає застосування засобів, що мають протизапальну, протиексудативну дію. При активному перикардиті слід відмінити антикоагулянти, якщо хвора тварина їх отримувала. А при низькому вмісті протромбіну призначають вітамін К. Симптоматична терапія спрямована на усунення болю. При швидкому накопиченні випоту призначають дієту без солі з великою кількістю білка. Об’єм рідини, що вживається, обмежують. Застосовують діуретичну терапію, такі препарати, як фуросемід 0,02–0,2 мг/кг, верошпірон 0,5 мг/кг, торосемід 0,05–0,2 мг/кг маси тіла окремо або у комбінаціях. Також призначають нестероїдні протизапальні препарати, такі як цереблекс, рімадил. Інотропні засоби, такі як дигоксин, позитивного результату не дають, оскільки скорочуваність міокарда не порушена.

Спостереження

При видаленні 50% ексудату у багатьох собак наступні 10-20 днів настає помітне поліпшення стану. Перикардіальний випіт може бути знову. При рідкісних рецидивах один раз на 1-3 місяці проводять повторні пункції, при частих рецидивах – один раз на 1-3 тижні. Процедура перикардіоцентезу є ризикованою, при цьому потрібний постійний ЕКГ-моніторинг.

Можна спостерігати колапс правого передсердя або шлуночка, зумовлений тиском усередині перикарду.

Ю. В. Долбина

Руководитель отделения визуальной диагностики, ветеринарной  клиники  «Айболит», г. Одесса.

Заболевания перикарда распространены не так широко, как патология миокарда и клапанов сердца. Однако на практике с ними приходится сталкиваться нередко. Они представляют собой одну из наиболее распространенных причин правосторонней сердечной недостаточности.

Перикардит (pericarditis) – воспаление висцерального и париетального листков перикарда. Встречаются идиопатический, геморрагический, слипчевый (адгезивный), острый экссудативный, хронический, вирусный и бактериальный перикардиты. Идиопатический и геморрагический перикардиты являются заболеваниями неясной этиологии. Перикардит проявляется экссудацией в полость перикарда, и этот выпот часто является геморрагическим. Геморрагии могут быть идиопатическими или вторичными (при новообразованиях). Большинство кардиальных новообразований развиваются на поверхности сердца или больших сосудов и часто являются причиной перикардиального выпота. Серьезный перикардиальный выпот т(рис. 1) с тампонадой сердца и правосторонней сердечной недостаточностью – это наиболее часто встречающееся нарушение у собак с сердечными новообразованиями. Наиболее распространенные из них – это гемангиосаркома правого предсердия и хемодектома или эктопическая тироидо-карцинома основания сердца, непосредственно в полости перикарда регистрируют семиному. У кошек чаще всего регистрируется лимфосаркома, которая поражает предсердие. При адгезивном перикардите образуются широкие спайки между париетальным и висцеральным листками перикарда, в дальнейшем препятствующие наполнению сердца во время диастолы. У собак спаечный процесс может развиваться вследствие инфекционного перикардита или рецидивирующих кровоизлияний в перикард. При слипчевом перикарде может наблюдаться та же клиническая симптоматика, что и при плевральном выпоте, однако его лечение является более сложным.

Механизм развития заключается в том, что рост давления в перикарде зависит от скорости выпота, от его количества и от эластичности самого перикарда. Для проявления клинических признаков при острой перикардиальной геморрагии достаточно 50–100 мл жидкости. Когда поднимается перикардиальное давление до уровня диастолического давления в правых отделах сердца, может наступить его тампонада. К тампонаде приводят также мощные или быстрые истечения. При тампонаде развиваются признаки правосторонней сердечной недостаточности. Также наблюдают сердечную недостаточность с нарушением изгоняющей функции, обусловливаемую снижением ударного объема правого желудочка. Затем уменьшается и ударный объем левого желудочка, и минутный объем сердца с последующей компенсаторной тахикардией и повышенным сопротивлением периферических сосудов. Характерными клиническими признаками являются: при аускультации – приглушенные тоны, при перкуссии – притупленный звук, застой крови в печени и селезенке, анорексия, слабость, асцит, одышка. При тампонаде сердца возникает тахикардия, снижение артериального давления, застойные явления в легких могут не наблюдаться из-за препятствия кровенаполнению правого отдела сердца. При вдохе к левому сердцу поступает мало крови, пульс привдохе ослабевает – так называемый парадоксальный пульс. Чем выше внутриперикардиальное давление, тем больше повышается венозное давление, набухают шейные вены. Нарастают бледность, синюшность, увеличивается печень. Асцит наступает раньше, чем периферические отеки. Хронический перикардит нередко развивается постепенно, сначала появляется небольшая одышка, повышенная утомляемость и, тем не менее, в перикарде накапливается значительное количество жидкости. Слипчевый (адгезивный) перикардит клинически проявляется по-разному, что зависит от локализации и выраженности спаечного процесса. Возможна одышка, сухой кашель.

Диагностика.

Установление диагноза – перикардит основано на результатах функционального обследования, клинического, биохимического анализа крови, рентгенологического, эхо – и электрокардиографического исследований (ЭхоКГ и ЭКГ). При рентгенографии грудной полости выявляют:

• округление контуров сердца;
• кардиомегалию;
• перикардиальный выпот.

При значительном выпоте на ЭКГ регистрируется нормальный синусовый ритм, тахикардия, снижение амплитуды комплексов вследствие изолирующего эффекта окружающей жидкости, иногда возникает отклонение сегмента ST. Наиболее ценным диагностическим тестом является ЭхоКГ, которая позволяет оценить объем выпота, тампонаду сердца, наличие опухоли, в тяжелых случаях можно наблюдать коллапс правого предсердия или желудочка, обусловленный давлением внутри перикарда.

Дифференциальная диагностика

Причиной перикардита могут являться опухоли, разрыв левого предсердия, перикардиальные кисты. Правожелудочковая недостаточность развивается при кардиомиопатии, миокардите, пороках трехстворчатого и легочного клапанов. Дифференциальная диагностика основана на результатах клинического осмотра, рентгенологического исследования, ЭхоКГ и ЭКГ. (рис. 2), ЭхоКГ (рис. 3) и ЭКГ

Лечебная тактика

Проводят комплексную терапию с учетом лечения основного заболевания. Проводят этиотропную, противовоспалительную, симптоматическую терапию, а при необходимости – хирургическое лечение. Также назначают диетотерапию. Перикардиоцентез показан тогда, когда присутствует значительное количество выпота. Местом пункции является 6–7-е межреберье слева (левая верхушечная область сердца). Предварительно животному проводят легкую седацию. Область пункции готовят по общепринятым правилам хирургии (вы-бривают, обрабатывают антисептиками). Раствором лидокаина проводят инфильтрационную местную анестезию кожного покрова, межреберных мышц в области намеченного прокола. Это крайняя каудальная область ребра, где прощупывается пульсация сердца (верхушка), не выше уровня грудино-реберного сочленения. Проводят удаление жидкости с последующим исследованием пунктата: выделение бактериальной культуры при подозрении на инфекционный перикардит или цитологическое исследование на наличие опухолевых клеток.

Лекарственные средства.

Лечение перикардита заключается в проведении этиотропной, патогенетической и симптоматической терапии. Этиотропное лечение наиболее эффективно при инфекционном перикардите, в частности бактериальной природы, когда возможно применение антибиотиков и других антибактериальных средств. Когда установлен микроб-возбудитель, выбирают препарат наиболее подходящий по антибактериальному спектру действия. Патогенетическая терапия включает применение средств, обладающих противовоспалительным, противоэкссудативным действием. При активном перикардите следует отменить антикоагулянты, если больное животное их получало. А принизком содержании протромбина назначают витамин К. Симптоматическая терапия направлена на устранение боли. При быстром накоплении выпота назначают бессолевую диету с большим количеством белка. Объем употребляемой жидкости ограничивают. Применяют диуретическую терапию, такие препараты, как фуросемид 0,02–0,2 мг/кг, верошпирон 0,5 мг/кг, торосемид 0,05–0,2 мг/кг массы тела по отдельности или в ком-бинациях. Также назначают нестероидные противовоспалительные препараты такие как цереблекс, римадил. Инотропные средства, такие как дигоксин, поло-жительного результата не дают, поскольку сокращаемость миокарда не нарушена.

Наблюдение

При удалении 50 % экссудата у многих собак в последующие 10–20 дней наступает заметное улучшение состояния. Перикардиальный выпот может возникать вновь. При редких рецидивах один раз в 1–3 месяца производят повторные пункции, при частых рецидивах – один раз в 1–3 недели. Процедура перикардиоцентеза является рискованной, при этом необходим постоянный ЭКГ-мониторинг.

можно наблюдать коллапс правого предсердия или желудочка, обусловленный давлением внутри перикарда.