АВТОР: Дерменко Дмитро Петрович

Дископатія – це патологія, що порушує структуру та правильне розташування міжхребцевих дисків. Захворювання може торкнутися особини будь-якої породи, проте за даними ветеринарної практики цієї патології найбільш схильні до таксів, пуделів, бульдог, спаніелів та інших хондродистрофоїдних собак.

Висока природна схильність пояснюється генетичним фактором: у такс найбільш уразливі диски хребта, особливо, якщо вік особини становить понад 4 роки. Ветеринари також виявили, що фактором, що посилює і провокує захворювання, є гіподинамія тварини. Собаки, які активно рухаються, ходять з господарем на норне полювання, рідше зазнають патології.

Для такс характерне захворювання за першим типом. Захворювання проявляється як переродження дисків хребта зі своїми подальшим усуненням. Несвоєчасне лікування хвороби може призвести до паралічу, смерті, загибелі тварини. Фахівці ветеринарної клініки «Айболіт» вживають ефективних заходів щодо лікування собак від цього захворювання, відновлюючи втрачені функції хребта та повертаючи тварині радість рухливого, активного життя.

Патогенез захворювання: як розвивається патологія дископатії

Переродження диска призводить до повної чи часткової втрати його функций. Внаслідок чого навіть після найменшого руху собаки, її стрибка або іншої активної дії в диску хребта розривається фіброзне кільце та його вміст вичавлюється в область спинного мозку.

У такий момент тварина відчуває різкий, нестерпний біль, як наслідок наступних процесів:

• подразнення структури спинного мозку;
• ішемія деформованої ділянки;
• утворення тромбів;
• збої циркуляції рідини у спинному мозку;
• видимий набряк хребта.

Симптоматика захворювання на дископатію у собак

Перші симптоми патології виявляються як занепокоєння тварини: такса хвилюється, не може сидіти на місці, висловлює занепокоєння. Тварина вилиє, може виявити агресію, якщо власник виявить бажання взяти її на руки. На початку дископатії рухова активність особи різко обмежується:

• собака обходить стороною високі поверхні, не хоче на них застрибувати;
• виявляє смуток, роздратування, апатію;
• не прагне стрибнути на руки господареві;
• поводиться невластиво.

Тварина виглядає згорбленою, очеревина напружена. Ситуація посилюється і тим, що дископатія може супроводжувати захворювання опорно-рухової системи, хребта та інших органів.

 Постановка діагнозу дископатії

Діагностика дископатії проводиться комплексно. Фахівці ставлять діагноз на основі результатів лабораторних аналізів, даних анамнезу, рентгенівського дослідження, МРТ спинного мозку, мієлографії та інших сучасних методів. Значними даними в анамнезі вважаються генетична схильність особи до дископатії, наявність травм у тварини, симптоматика та стадія хвороби.

Наявність дископатії підтверджується такими ознаками, що отримуються внаслідок рентгенологічного дослідження:

1. Міжхребцева відстань зменшується, сигналізуючи про виділення пульпозного ядра.
2. Простори між хребтовими відростками скорочуються.
3. У міжхребцевій та спинномозковій порожнині накопичуються кальцифікати.

Лікування дископатії

У ветеринарній практиці існує два методи лікування патології міжхребцевих дисків у такс: консервативний та оперативний. Для розуміння господарів тварини необхідно помітити, що захворювання не лікується, а усуваються результати впливу патології на нервову систему, які призвели до паралічу.

Фахівці ветеринарної клініки «Айболіт» призначають чотирилапому пацієнту препарати протизапальної дії для активізації циркуляції крові у спинному мозку. Лікарі вживають заходів, спрямованих на відновлення структури та нормального положення диска. Коли стан собаки стабілізується (приблизно через 2 тижні від початку терапії), ветеринар призначає ліки, спрямовані на відновлення активності спинного мозку.

Оперативне лікування дископатії полягає у видаленні пошкоджених елементів міжхребцевих дисків. Після хірургічного втручання собаці призначають відновлювальні препарати, тварині роблять масаж, повертають її до активного життя.

Патологія міжхребцевих дисків – це серйозна проблема для собак та їхніх господарів. Щоб знизити ймовірність виникнення патології та її подальший розвиток, потрібно вибирати цуценя, предки якого не страждали від цієї патології. Найбільш ефективною профілактикою захворювання є пильна увага до здоров’я свого вихованця, турбота про його активність та своєчасне звернення за ветеринарною допомогою.